A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Холмківська громада
Закарпатська область, Ужгородський район

Історична довідка

Історія

Як свідчать археологічні пам'ятки, відкриті за останню чверть століття, Ужгородський район у давнину був густо заселений, починаючи з давнього кам'яного віку і закінчуючи Середньовіччям.

В добу неоліту виникають довготривалі поселення в рівнинній місцевості краю. Серед них поселення, відкриті біля сучасних сіл Велика Добронь, Малі Геївці, Паладь-Комарівці, Тарнівці, Холмці, Холмок, Середнє, мікрорайон Ужгорода Дравці та ін. Природньо, заселення рівнини повністю відповідало новим задіяним формам економічного життя землеробству і скотарству. На поселеннях, які піддавалися розкопкам, виявлено, як правило, товстий культурний шар, землянкові і напівземлянкові житла, господарські ями, велику кількість уламків від ліпного посуду, кам'яні шліфовані сокири, тесла, мотики, прясла для веретен та конуси від примітивних ткацьких верстатів.

Залізний вік у Закарпатті, в тому числі й Ужгородському районі, настав в VIII – VІІ ст, до н.е., а найвищого розвитку досяг у V – I ст. до н.е. Цей період представлений поселеннями, городищами, могильниками. Поселення залізного віку виявлені в Малих Геївцях, Оноківцях, Оріховиці, Сторожниці, Тарнівцях, Середньому. Городища стали відомими в Ужгороді (Замкова гора), Горянах, Невицькому (курганний могильник).

Застосування залізних знарядь праці, які в порівнянні з бронзовими були набагато дешевшими і того ж продуктивнішими, сприяло швидкому розвитку землеробства, ремесла, підвищенню добробуту населення. Використовуючи залізну сокиру, люди вирубували під посіви нові лісові ділянки. В межах району росли значні площі дубових лісів. Завдяки застосуванню наральника стало можливим використовувати для обробітку землі тяглову силу.

Сьогодні на теренах району відомо більше десяти поселень першої половини І тисячоліття. Вони частково досліджувалися в селах Батфа, Велика Добронь, Галоч, Довге Поле, Дубрівка, Коритняни, Малі Геївці, Паладь-Комарівці, Пацканьово, Підгорб, Сюрте, Холмок, Ратовці. 

Дослідження вчених свідчать про дальший розвиток економічного життя в краї. Поряд із землеробством і скотарством, високого рівня досягли ремесла: залізоробне, ковальське, гончарне, деревообробне. В побут увійшла кераміка, виготовлена на гончарному крузі, обпалена в гончарних горнах. Знахідки римських монет та ювелірних виробів (Малі Селменці) свідчать про жваві торговельно-обмінні відносини між населенням краю та римськими провінціями Паннонія і Дакія. В середині І тисячоліття у "велике переселення народів" включаються давні слов'яни, які жили між Дніпром і Віслою. Просуванню слов'ян на Балкани та Карпатську улоговину, що відбувалося до V ст., немалою мірою сприяло гуннське, готське та аварське вторгнення в Центральну Європу.

Найраніші пам'ятки давніх слов'ян (поселення і могильники), що датуються VI ст., на території Ужгородського району були виявлені в Галочі, Холмоку, Ужгороді. Слов'янські поселення другого етапу – VІІ – ІХ ст., на теренах району кількісно збільшуються. Вони відомі на прикладі Великих Лазів, Великих Геївців, Великої Доброні, Глибокого, Кам'яниці, Коритнян, Малих Селменців, Павлова, Паладь-Комарівців, Сторожниці та ін.

В Галочі (урочище Біле Поле) вперше на території краю було виявлено напівземлянкові житла з печами-кам'янками давніх слов'ян. Тут же зібрано значну колекцію фрагментів ліпного посуду так званого празького типу, що датується VI ст.

У 896 році в Карпатську улоговину вторгаються угорські (мадярські) племена, головна частина яких проходить через Верецький перевал і осідає в степовій зоні Тисо-Дунайської котловини. Консолідація мадярських племен стала основою для утворення Угорської ранньофеодальної держави, очоленої першим королем Іштваном І (1000-1038 р.р.). Починаючи з ХІ-ХІІ ст., мадяри поступово заселяють Притисянську рівнину. В ХІІ – ХIV ст. виникає ряд мадярських сіл на теренах сучасного Ужгородського району, таких як Велика Добронь, Великі Геївці, Паладь-Комарівці, Галоч, Сюрте та ін. 

Щодо згадок про населені пункти Холмківської об’єднаної громади, які дійшли до нас:


с.Холмок


Хо́лмок — село в Ужгородському районі Закарпатської області. На околиці села, як свідчать археологічні дані, в VI–XI ст. існували давні слов'янські поселення. Назву село отримало від піщаних дюн, на яких воно виникло, В письмових джерелах село відоме під назвою «Homok» або «Holmok», що угорською мовою означає «пісок». Перша письмова згадка про село датується 1358 роком, коли тодішні землевласники до свого прізвища додавали прикладку «гомокські» (de homok).

Протягом XIV–XV ст. Холмоком володіла місцева шляхта. З XVI ст. Холмок став власністю родини Корлат. В 1427 році у селі нараховувалося 7 селянських та одне шолтейське господарство. В 1588 році в Холмоку було оподатковано 12 домогосподарств, що володіли 4 портами. В кінці XVII ст. в селі нараховувалося 20 селянських господарств. В 1715 році, через події визвольної війни угорського народу проти панування австрійських Габсбургів (1703–1711 р.р.) кількість селянських господарств різко зменшилася.

На території розташовані готельно-ресторанні заклади та АЗС.


с. Концово


Поселення ймовірно виникло в XIII або в першій половині XIV ст. Село перебувало у власності родини Конц — Концгаза до другої половини XVI ст., коли перейшло у власність Невицького домену Другетів.

В 1427 році залежні селяни Концова були оподатковані від 8 порт (окрім господарства кенийза). На 1599 рік у селі нараховувалось 19 кріпацьких господарств, що дозволяло вважати Концовим селом середньої величини. На початку XVIII ст. в селі облікувалось 18 залежних селянських господарств. Літописи вперше згадують його в 1348 році, пназивають Kecsefelde.

Джерела XVIII ст. вважають Концово мадярським селом.

До 1582 року село вже мало власником Гомоная (Другета), і таким чином належало до замку Унгвар. У 1612 р. Іштван Гомонай, передав село у власність родинам Homokot та Konczházát.

Колесо історії і розвитку села виявило його нових власників: сім'ї Санісло, Гергель, Хомокай, Берчені. Від сім'ї Хомокай на схід від села Кецефелде, що з часом стало називатися за прізвищем його першого власника, Концгаз, закріпилася власна назва ще одного села, Холмок, очевидно за прізвищем одного з пізніших співвласників села Концгаз, Гомокай.

Населяють село переважно угорці. В 1940 р. в селі було 317 римо-католиків, 186 греко-католиків, 19 реформатів.

В селі компактно проживають роми.


Концово Ужгородський район

Церква Успіння пр. богородиці. 1906. (УГКЦ)


Очевидно, 1906 рік є роком освячення вже повністю закінченої та прикрашеної церкви, бо в 1888 р. у пресі повідомлялося про спорудження церкви в Концові та її освячення 2 вересня. Боковий фасад мурованої базилічної церкви був пошкоджений під час Другої світової війни.

Церкву зняли з реєстрації діючих храмів у 1953 р. і перетворили на склад. Барокову вежу зруйнували в кінці 1970-х років. Довкола церкви набудували металеві конструкції та бараки, що справляло дуже гнітюче враження.

Населяють село переважно угорці. В 1940 р. в селі було 317 римо-католиків, 186 греко-католиків, 19 реформатів.

6 серпня 1995 р. біля зруйнованої церкви о. Олександр Леґеза провів першу, після більш ніж 40-річної перерви, службу.

У 1996 р. місцевий майстер Василь Юрець відбудував вежу храму.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 47.


с. Минай


В письмових джерелах  з VIII по XV ст. село відоме під назвою «Ninaj». Лише з XVI ст. почала вживатись назва Минай, яка витіснила первісну Нінай.

З другої половини XІІІ ст. село належало шляхтичам Феліцію, Егедію, Яну, про що йдеться в грамоті від 1273 року.

В 1427 році жителі Минаю були оподатковані від 13 порт. В XVІ ст. значно скоротилась кількість селянських господарств.

В 1599 році Минай нараховувалось 5 залежних господарств та садиба землевласника.

В другій половині XVІІІ ст. в селі було дві церкви- кальвіністська і греко-католицька.

Біля села розташована Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі. У селі розташована парафія Православної Церкви України Першомученика архідиякона Стефана. Церква св. Петра і Павла. 1908.

У 1754 р. в Минаї ще не було церкви. Пізніше збудували дерев’яну церкву, яка стояла до спорудження при головній дорозі стрункої мурованої базиліки. Основний камінь освятив 12 липня 1908 р. о. Іван Якович. Багато зусиль доклав також о. Олексій Дулишкович. Будівництво обійшлося в 20 тисяч корон (600 корон подарував Іоан Кабацій), зібраних і по сусідніх селах. Розписи в храмі виконав Бейла Мігалі в 1913 р., коли куратором був Іван Петер. У 1944 р. в селі було 108 римо-католиків, 203 греко-католики та 98 реформатів.

За радянської влади, в 1949 р. церкву закрили, а в 1963 р. її було знято з реєстрації діючих храмів і перетворено на склад. Вежу розібрали, дзвони вивезли, вікна замурували, а до бічних фасадів прибудували додаткові приміщення.


Минай. Церква св. Петра і Павла, перетворена на склад. Світлина 1992 р.


З 1990 р. велися роботи з відновлення церкви, очолювані о. О. Леґезою – капеланом Ужгородського катедрального собору. Майстри відбудували зруйновану вежу, добудували закристію, виготовили 4 нові престоли та лавиці. У 1992 р. художник Федір Лащак з сином Дмитром реставрували малювання в інтер’єрі. Іконостас не встановлювали. 12 липня 1995 р. відбулося посвячення оновленого храму.

Станом на 2020 рік, на території функціонує 6 храмів різних конфесій.

2003 року у селі відкрито завод ТОВ «Ядзакі Україна», дочірньої компанії корпорації Ядзакі з виготовлення схемних джгутів для автомобілів.

На сьогоднішній день загальна площа населеного пункту складає 3,882 кв. км. Національний склад населення: українці, угорці, русини, загальна кількість яких налічує 4497 осіб.

На території розташований завод ТОВ "Ядзакі Україна" / Yazaki Ukraine LLC з виготовлення електроджгутів для автомобільної галузі, перша закарпатська палинчарня ТОВ «Агрофруктсервіс».

Функціонує дитяча футбольна школа при ФК «МИНАЙ» (Учасник чемпіонату України з футболу).

 


с. Розівка


В письмових джерелах село відоме під назвами «Ketergen», «Kewthergen», «Kewthergyn».

Згідно з джерелами, село було засноване наприкінці ХІІ — у ХІІІ ст. Перша письмова згадка про нього відноситься до 1357 року, коли місцеві шляхтичі до свого прізвища додавали прикладку «кетергенські».

В 1427 році село було оподатковано від 3-х порт. Значно погіршилося економічне становище його жителів наприкінці XVI ст. Так, у 1588 році було оподатковано три селянські господарства, які володіли однією портою (одне господарство володіло половинним, а два — четвертинними наділами). В 1599 році в селі мешкали всього 8 родин. З податкових списків випливає, що протягом XVI—XVII ст. продовжувалося зубожіння і розорення селянських господарств.

В 1715 році в селі проживало лише три желярські родини і місцеві землевласники.

На території села розташований завод американської корпорації Jabil Circuit, виготовляє електроніку для брендів Nespresso, Ceragon, Sagemcom, SIAE Microelettronica, DUCATI Energia, SIT та TeleTec.


с. Сторожниця



Сторожниця. Церква св. Миколи, 1822 (?) р. Світлина 1910 р.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 51.


Сторожниця (Йовря). Ужгородський район

Церква св. Кирила і Мефодія. 1930. (УГКЦ)


У 1690 р. в селі збудували дерев’яну церкву, а попередня могла походити з 1562 р.

У 1751 р. згадується дерев’яна церква св. Миколи в доброму стані, з двома дзвонами, прикрашена всіма образами. Філії були в селах Боздош, Дарма, Тарновці і Ботфалва.

Наступна мурована базилічна церква св. Миколи з бароковою вежею стояла на цвинтарі, недалеко від римо-католицького костелу. Шематизм 1883 р. датує цю церкву 1822 р. У 1868 р. церкву ремонтували, в 1877 р. покрили вежу бляхою. У 1882 р. за священика Олександра Кимака відбулася велика перебудова із підвищенням стін на 2 м (у греко-католицькому календарі 1911 р. сказано, що в 1886 р. стіни були вимуровані на висоту 1,2 м). Оновлену церкву розмалював галицький маляр Микола Головчак у 1899 р. за священика Августина Ясенчака. На вежі встановили два малі дзвони і один великий, куплений за допомогою каноника Миколи Долиная в 1900 р. У першій третині XX ст. населення села значно зросло і церква вже не вміщала вірників, та й на стінах з’явилися тріщини, можливо, через перебудову. Старий храм закрили 20 жовтня 1928 р. і згодом розібрали.

Теперішню муровану церкву – чудову пам’ятку еклектизму збудували завдяки зусиллям священика Івана Фленька, що служив у селі з 1901 р. по 1938 р. Багато потрудилися також куратори Микола Колбаса, Стефан Кукуч, Іван Надь та Юрій Рейпашій. Іван Надь купив земельну ділянку від єврейської родини Гутманів і відразу продав її для церкви. На будівництво потрібно було 250 тисяч чехословацьких корон, а в церковній касі було 50 тисяч. Позику в 200 тисяч надав банк, уклавши угоду з селом, яке мало сплачувати борг за спеціальними банківськими книжками, в яких кожен вірник мав окрему сторінку з сумою боргу. Жертовністю відзначилися Йосип Кекляр, Олена Слов’ян. Казательницю подарував тесть о. І. Фленька священик Штефуровський, Степан Кушнір привіз з Америки процесійний хрест.

Церкву спланував професійний архітектор, надавши їй певних рис романського та візантійського стилів, а також давньоруської архітектури і чеського конструктивізму. Іван Владика (1908 р. н.) вважає, що проект виконав чеський архітектор, запрошений зятями о. І. Фленька – чеськими урядниками, але відомо, що до спорудження храму був причетний і ужгородський архітектор Бейла К. Фодор, який у 1925 р. закінчив будівництво євангелістського храму в Ужгороді.

У пам’яті людей збереглося прізвище головного будівничого – німця Шталмака, але документ з усіма записами стосовно спорудження храму загублено.

Церкву збудували з 1928 р. до 1929 р. Хрест на вежі було встановлено 19 січня 1930 р. 19 липня того ж року споруду було закінчено і наступного дня посвячено. Очевидно, через нестачу коштів збудували лише північну вежу.

У 1936 р. громада купила чотири дзвони виробництва ужгородської фірми “Акорд” з нагоди 35-річчя душпастирства І. Фленька. Село довго не могло розрахуватися за дзвони, але Друга світова війна списала всі борги, а відступаючи, угорці реквізували два дзвони. У храмі зберігаються чудові вівтарні образи пензля Йосипа Бокшая. Іконостас виготовив І. Павлишинець. Деякі речі було перевезено із закритої в радянський період ужгородської Цегольнянської церкви. Завдяки кураторові Андрієві Руднянському церква діяла і за часів СРСР.

Церкву повернули греко-католицькій громаді 1 грудня 1990 р. Упродовж 1991 р. зусиллями священика В. Вайдулича, активістів М. Колбаси, І. Владики та інших зроблено ремонт. Південну вежу збудували місцеві будівельники на чолі зі Степаном Брезою.

Реконструйовану церкву освятив єпископ І. Семедій 18 жовтня 1992 р. Потім священиком став о. Юрій Штець.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 51 – 52.

На території села працює ряд підприємств та готельно - ресторанних комплексів.

Найбільші серед них ФГ «Коник» та комплекс Гостинний двір «Чарда»


с. Тарнівці


Населений пункт в Ужгородському районі Закарпатської області на ріці Уж.

В письмових джерелах село відоме під назвами "Tarnouca", "Tomouch", "Thamowc". Перша згадка про населений пункт під роком 1271 стосується маєткових відносин.  Назва села, очевидно, походить від слов'янського слова "терен". Поселення, ймовірно, виникло близько Х - ХІ ст., про що свідчать виявлені на його околиці давні слов'янські поселення (VIII - ІХ ст.). В XIV ст. у селі існував костел, отець якого Грегор платив папській курії десятину. 


Два костели, сільська школа, корчма, та церква(1890р.) в селі Тарнівці 


Під час реформації костелом заволоділи протестанти. Після 1310 року в Тарнівцях поселилися землевласники, які до свого прізвища додавали прикладку "тарновецькі". В 1427 році оподаткуванню в селі підлягали 12 порт. В 1480 році  село перейшло до угорської родини поміщиків Буковці. В XVI ст. частина селян покинула Тарнівці, у 1550 в селі налічувалося всього чотири будинки,  отож у 1588 році було оподатковано лише 4 господарства, які володіли однією портою. За рахунок нових поселенців у 1599 році в селі нараховувалось 22 селянських господарств.  Були також садиба землевласника, костел, парафія і школа. Пізніше 1696, згідно з першим переписом - 16 родин. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. кількість селянських господарств зменшилась до семи родин кріпаків. Трішки пізніше село перейменовують в Унг-Торновц. Усе його населення займалося сільським господарством. На початку XX століття село входило в склад Австро-Угорської імперії. З 1920 - до Чехословаччини. А з 1945 року - до України.

Джерела, датовані другою половиною XVIII ст., вважають Тарнівці мадярським селом.


 

Сільрада, пошта, сільська школа, корчма, та церква (1900р.) 


Костел 19 ст.


Православна церква


На сьогоднішній день загальна площа населеного пункту складає 2,47 кв. км. Національний склад населення: українці, угорці, русини, росіяни, роми, армяни загальна кількість яких налічує 960 осіб.


с.Шишлівці


Шишлівці - село в Ужгородському районі Закарпатської області на ріці Уж. Перша згадка про село відноситься до 1323 року. В ній говориться, що село належало землевласникам із Чічаровець (нині - Східна Словаччина). В письмових джерелах село відоме під назвами: "Syslocz", "Zysluch". Є підстави вважати, що назва села виникла в слов'янському мовному середовищі не пізніше ХІ - ХІІ ст.

Згідно з джерелами XIV - XV ст., Шишлівці продовжували належати землевласникам із Чічаровець. Одна гілка з них до свого прізвища додавала прикладку "шишловецькі". В 1413 році власники Шишлівців продали село Лелеському монастирю, у власності якого воно перебувало ще в XVII ст. До речі, в XIV столітті навколо сім'ї Чічаровець було порушено багато судових справ щодо незаконного загарбання цих земель. В 1427 році Шишлівці були оподатковані від 9-ти порт. Тоді в селі нараховувалося 10 житлових будинків. В 1459 році тут мешкали уже 23 селянські родини. В другій половині XVII ст. кількість селянських господарств значно зменшилась. Оподаткуванню підлягало лише 6 господарств, які володіли 2-ма портами. Згідно з даними за 1599 рік, у селі нараховувалось 13 господарств. Тоді Шишлівці вважалися малим поселенням, в якому жили винятково залежні селяни.

В 1715 році в селі налічувалося 9 господарств, серед яких 8 селянських і одне кріпацьке. Історичні джерела другої половини XVIII ст. вважають Шишлівці мадярським селом. У цьому ж столітті у селі з'явились перші греко-католики, тобто русини. Тоді тут налічувалося 220 родин. Це було одне з найбільших сіл на околиці Ужгорода.


світлина 1928 року


Римо-католицька церква 


Греко-католицька церква


Церква Різдва пр. Богородиці. 1872. (УГКЦ)

Парафія існує з XVIII ст. В 1940 р. в селі було 173 греко-католики, 139 римо-католиків і 5 реформатів.

Невелику муровану церкву зруйнували після зняття з реєстрації в 1964 р. Тоді розібрали башту, іконостас і все інше майно з храму винесли і спалили. Церква була перетворена на спортивний зал.

У 1991 р. люди почали ремонтувати наву, відбудували вежу і вкрили її конічним шатром. Інтер’єр побілили, а на малювання і новий іконостас поки що бракує коштів.

У 1950 р. місцевий греко-католицький священик Георгій Чурґович (1905 – 1972)  був засуджений на 25 років каторги.

На сьогоднішній день загальна площа населеного пункту складає 0,893 кв. км.  Національний склад населення: українці, угорці, русини, загальна кількість яких налічує 330 осіб.


с.Ботфалва


Ботфалва - село в Ужгородському районі Закарпатської області на ріці Уж.

Молодше від Тарнівців та Шишлівців. Уперше воно згадується 1427 року. Землями села володіли дві родини угорських поміщиків Доцу і Драгфі. Нинішня назва села походить з 1498 року. В XVI столітті тут налічувалося 9 домогосподарств і 35 родин кріпаків. А 1567 року у зв'язку з епідемією чуми тут залишилось тільки 6 сімей. Більше цікавих фактів історія, на жаль, до нас не донесла.

На сьогоднішній день  на території населеного пункту  функціонує реформаторська релігійна громада.  Футбольне  поле  де тренується місцева дитяча команда.

Загальна площа населеного пункту складає 1,318 кв. км.  Національний склад населення: українці, угорці, русини, роми загальна кількість яких налічує 620 осіб.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь